У Харкові є унікальна команда чирлідерок «Найс Лейдіз», учасницям якої — від 50 і аж до 75 років. Вони тренуються, беруть участь у конкурсах і навіть готуються до чемпіонату Європи. Але найголовніше — вони мимоволі ламають стереотипи про «вік не той» і роль жінки в суспільстві. Їхню історію з 2020 року документує режисерка Марія Пономарьова. Попри пандемію та повномасштабне вторгнення, зйомки все ж вилилися в повноцінний фільм, прем’єра якого відбулась на фестивалі Hot Docs у Канаді, а з 10 квітня його можна подивитись в українських кінотеатрах.
Після 24 лютого 2022 року дівчата з команди розділились: хтось залишився в Харкові, хтось — виїхав за кордон. Головною героїнею стрічки стала Свєта, яка оселилася з онуком у притулку в Амстердамі. Саме її щирі емоції, невизначеність і відвертість перед камерою стали центральною лінією фільму. Пономарьова підкреслює: обрати одну героїню — не було режисерським трюком, це диктували обставини.
За словами Марії, «Найс Лейдіз» — це історія не про спорт, а про солідарність, жіночу підтримку і присутність у житті на повну, незалежно від віку. Саме тому учасниці називають одна одну «дівчатами», навіть якщо деяким із них вже за 70. Вони змагалися з молодими командами, брали участь у «Україна має талант», а їхня Instagram-сторінка стала вікном у цей особливий світ, куди й заглянула режисерка ще у 2018-му.
Чирлідинг у фільмі — це не лише рухи й костюми. Пономарьова бачить у ньому багато пластів: і фемінізм, і протидію сексуалізації, і критику male gaze. Вона зізнається, що планувала заглибитися в тему сексуалізації цього спорту, але з початком війни фокус змістився. Втім, кілька символічних сцен про це залишились, як-от неоднозначні коментарі Сергія Притули у шоу.
Однією з найбільш зворушливих сцен стала мить, коли Валя — одна з учасниць — вчить знімальну групу робити масаж обличчя. Це дрібниця, але саме в таких деталях розкривається глибина жіночого взаємопіклування, про яке й розповідає фільм.
Пономарьова з’являється у кадрі не лише як спостерігач, а й як людина, що занурюється у цей світ, танцює з героїнями, проживає з ними досвід. Вона говорить про травми війни з особистого досвіду — як людина, яка живе в Нідерландах і водночас тісно пов’язана з Україною. Вона розмірковує про синдром вцілілого, ізоляцію українців за кордоном і те, як іноземці досі не до кінця розуміють, що таке бути українцем у часи війни.
Фільм «Найс Лейдіз» — це не просто історія про бабусь, які танцюють у блискітках. Це чесне кіно про жіночу силу, підтримку й те, як не втратити себе — ні в 20, ні в 70, ні на війні, ні в еміграції.
Джерело: Village
