На пагорбі серед старого парку стоїть він — Шарівський палац, або палац Кеніга. Колись гордість і окраса Харківщини, сьогодні — мовчазний свідок часу, що поступово руйнується на наших очах.
До повномасштабного вторгнення цей палацовий комплекс планували включити до програми «Велика реконструкція», аби повернути йому колишню велич. Але війна перекреслила ці плани. «Проводити роботи нині немає можливості», — говорила у 2023 році керівниця обласної ради Тетяна Єгорова-Луценко.
Сьогодні вхід на територію ще відкритий, але до палацу треба йти «непарадним» шляхом — обхідними стежками. Усередину потрапити вже неможливо: замок зачинено. Проте на території можна прогулятися й відчути суміш величі та смутку. Кожен день, кожна тріщина на фасаді — це крок до забуття. Ми бачимо, як помирає перлина Харківщини.
Шарівський палац у селищі Шарівка, за 70 км від Харкова, — справжній архітектурний скарб у стилі неоготики. Його історія бере початок на початку XIX століття, коли родина Ольховських заклала перші фундаменти. Пізніше маєток належав німецьким землевласникам братам Гебенштрейтам, а згодом його придбав цукровий магнат Леопольд Кьоніг. Саме завдяки Кьонігу тут з’явився справжній європейський палацовий ансамбль: білокам’яна споруда з вежами, вітражами, різьбленими панелями та мармуровими камінами.
Архітектори Штольц і Якобі, запрошені з Німеччини, створили гармонійний ансамбль із парковими алеями, оранжереями, будинками для садівника й охорони. Влітку садиба нагадувала казку — каскади галерей, доглянутий парк і величні фасади палацу.
Після революції 1917 року маєток націоналізували, а у 1925-му тут відкрили туберкульозний санаторій. З того часу будівля змінювала призначення, але справжньої реставрації зазнала лише один раз — за останні півтора десятиліття.
Сьогодні Шарівський палац — не просто туристичний об’єкт, а символ того, як легко втратити частину історії, коли країна бореться за виживання. І кожен, хто бачить його зараз, розуміє: якщо нічого не зробити, цей замок залишиться лише у фотографіях і спогадах.
